Визначення здатності учасників міжнародних комерційних відносин до укладення арбітражної угоди / Establishment of a Capacity of the Subjects of International Commercial Relations to Enter into Arbitration Agreement
Journal Title: Університетські наукові записки - Year 2018, Vol 17, Issue 2
Abstract
EN The ability of persons to conclude the arbitration agreement (capacity to arbitrate) is investigated. Current norms of international acts that regulate the procedure for determining the law applicable to the establishment of the ability of a person to the conclusion of the arbitration agreement, as well as provisions of Ukrainian legislation are analyzed. In particular, articles II, V(1)(a) of the New York Convention 1958, European Convention on International Commercial Arbitration of 1961 (article IX (1) (a)), the UNCITRAL Model Law of 1985 (article 34 (2) (a) (i) and article 36 (1) (a) (i)) and the Law of Ukraine «On International Commercial Arbitration» (par. 1 clause of part 2 of article 34 and par. 1 clause 1 of part 1 of article 36). It is concluded that the term «incapacity» that is used in the above-mentioned acts should be interpreted as that defining the de facto and de jure failure of a person to enter into legal relations on his/her behalf and create legal consequences by their actions and in the cases established by law (contract) bear the burden of responsibility. On the basis of law and doctrine, it is established that the defined ability comes from the general civil capacity of the person. According to the general rule, the person is able to commit civil transactions, able to conclude arbitration agreements as well. It is also proved that the capacity to conclude the arbitration agreement (capacity to arbitrate) covers the possibility of concluding any such agreements as a form of arbitration clause, a separate arbitration agreement (submission agreement) and the arbitration agreement applied on the basis of the reference provisions of the contract (arbitration agreement, incorporated by reference). It is accentuated that parties to arbitration agreements can be both physical and legal persons, public entities (states and their authorities and other territorial entities with the right to conduct transactions on their behalf). It is established that the capacity to conclude the arbitration agreement is determined on the basis of the law applicable to the parties (under the law applicable to them). Such right is usually the right which helps to determine the legal capacity or capability of such participants to the arbitration agreement, which is known to be determined in accordance with the conflict of laws rules of the respective country, the resident of which is considered the party whose ability to be a member of the arbitration agreement is assessed. Based on the analysis of law application practices it is established that at present, the establishment of law that applies to the ability of the party to be a contractual party, including the arbitration agreement and to be considered bound to its terms, may be determined by two ways: 1) based on the direct method by applying conflict of laws norms applicable to the parties (capacity method); 2) based on the indirect method establishing the intention of such parties of the agreement to be obliged in the context of the application of the law chosen by the parties (or as defined by the Court or the Arbitral Tribunal) as law, applicable to the contract (validity method). UK Досліджено здатність особи до укладення арбітражної угоди (capacity to arbitrate). Проаналізовано чинні норми міжнародних актів, якими врегульовується порядок визначення права, застосовуваного до встановлення здатності особи до укладення арбітражної угоди, а також положення українського законодавства, зокрема, ст.ст. ІІ, V(1)(a) Нью-Йоркської конвенції 1958 р., Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р. (ст. IX (1) (a)), Типовий закон ЮНСІТРАЛ 1985 р. (ст. 34 (2) (a) (i) і ст. 36 (1) (a) (i)) та Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» (абз. 1 п. 1 ч. 2 ст. 34 та абз. 1 п. 1 ч. 1 ст. 36). Зроблено висновок, що термін «іncapacity», який використовується у вищеназваних актах, слід тлумачити як такий, що позначає фактичну та юридичну неспроможність особи від свого імені вступати у правові відносини та своїми діями створювати юридичні наслідки й у встановлених законом (договором) випадках нести тягар відповідальності. На основі законодавства та доктрини встановлено, що відзначена здатність походить від загальної цивільної правочиноздатності особи. За загальним правилом, особа, здатна до вчинення цивільно-правових правочинів, здатна й до укладення арбітражних угод. Також доведено, що здатність особи до укладення арбітражної угоди (capacity to arbitrate) охоплює можливість укладення будь-яких видів таких угод, як у формі арбітражного застереження (arbitration clause), окремої арбітражної угоди (submission agreement), так і арбітражної угоди, застосовуваної на підставі відсилочних положень контракту (arbitration agreement, incorporated by reference). Наголошено, що сторонами арбітражних угод можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, а також публічні утворення (держави і їх органи, інші територіальні утворення з правом вчинення правочинів від власного імені). Встановлено, що здатність особи до укладення арбітражної угоди визначається на основі права, застосовуваного до сторін (under the law applicable to them). Таким правом зазвичай є право, за яким визначається правоздатність та дієздатність таких учасників арбітражної угоди, яке, як відомо, визначається відповідно до колізійних норм відповідної країни, резидентом якої вважається сторона, щодо якої оцінюється її здатність бути учасником арбітражної угоди. На основі аналізу правозастосовної практики встановлено, що на сьогодні встановлення права, яке застосовується до здатності сторони бути стороною контракту, в тому числі арбітражної угоди, і вважатись пов’язаною її положеннями, може визначатися двома способами: 1) на основі прямого методу шляхом застосування колізійних норм права, застосовуваного до сторони (capacity method); 2) на основі непрямого методу шляхом встановлення наміру такої сторони угоди вважати себе зобов’язаною в контексті застосування права, обраного сторонами (або визначеного судом чи складом арбітражу) як право, застосовуване до контракту (validity method).
Authors and Affiliations
Володимир НАГНИБІДА
Keywords
Related Articles
- EP ID EP544506
- DOI -
- Views 62
- Downloads 0
Про зміни обсягу компетенції та меж юридичної відповідальності суб'єктів державного управління у сфері забезпечення цивільного захисту / About the Changes in Scope of Jurisdiction and Extent of Legal Liability of Public Administration Entities in the Field of Civil Protection
UK Ґрунтуючись на системному аналізі норм Кодексу цивільного захисту України, а також статусних законодавчих актів з питань діяльності суб'єктів державного управління у сфері забезпечення цивільного захисту, визначено, я...
Громадська експертиза як форма громадського контролю: проблеми теорії та практики / Public Expertise as a Form of Social Control: Theory and Practice
UK Досліджено актуальні проблеми розвитку інституту громадської експертизи як форми громадського контролю в Україні у сучасних умовах євроінтеграції та глобалізації. Проаналізовано наукові підходи до визначення понять “е...
Відповідальність учасників господарського процесу за зловживання правами та невиконання процесуальних обов'язків / Responsibility of Participants in the Economic Process for Abuse of Rights and Non-Compliance with Procedural Obligations
UK Досліджується актуальна на сьогодні для господарського судочинства проблема зловживання процесуальними правами. Визначено поняття, ознаки зловживання процесуальними правами. Встановлено, що зловживання процесуальним...
Реформа загальноєвропейських процедур та її значення для подальшого розвитку цивільного процесу Європейського Союзу / Reform of EU-wide Procedure and its Importance for the Further Development of the European Civil Procedure
UA Досліджуються питання масштабного реформування цивільного процесу ЄС, що відбулося в грудні 2015 року, а саме — перших двох загальноєвропейських процедур видачі Європейського судового наказу про сплату та вирішення др...
Фінансування інноватизації виробництва: досвід США / Financing of Production Innovatization: the Experience of USA
UK Наголошено на доцільності розгляду досвіду США в контексті обґрунтування особливостей фінансування інноватизації виробництва. Узагальнено та розглянуто модель національної системи формування інновацій США. Зокрема зве...