«ЛЮДИНА ПУБЛІЧНА» ЯК ДЕМОНСТРАТИВНИЙ СИМВОЛ КОМУНІКАТИВНОГО ПРОСТОРУ
Journal Title: Гуманітарний часопис - Year 2018, Vol 1, Issue 4
Abstract
Lyudmila Vasiljeva A «PUBLIC PERSON» AS A DEMONSTRATIVE SYMBOL OF COMMUNICATIVE SPACE In this article, the exuberance of the multidimensional nature of the modern phenomenon of «public person» is conceptualized. The author argues that a person included in public life is a unique and open system. However, it is important to take into consideration that today’s diversity of the human identity has to be actualized by the demonstrative function of the public environment and, by means of modern technologies and techniques it openly appeals to the formation of boundless desires and needs by creating the communicative environment of success and personal significance. Under these circumstances, the hidden identity of a modern person does not cause social interest, remaining obscure, and therefore it is not interesting to the mass «spectator». Moreover, in the context of the expansion of public space boundaries, a public person has an opportunity to easily demonstrate himself or herself as a meaningful «commodity», the one, that dispassionately and actively changes both physically and spiritually and adapts to the demanded models of personal presentation. Existing scientific works on the phenomenon of publicity only emphasize the synthetic and ambivalent nature of the phenomenon of «public person», revealing the duality of this phenomenon through the combination of artificiality and naturalness. Among Ukrainian researchers one should note such scientists as S. Bordunov, M. Gryshchenko, O. Zulkevska, O. Zlobina, L. Malessa, A. Petrenko-Lisak, V. Sereda, I. Tishchenko, L. Radionov, etc. An «everyone to see» lifestyle is a way of self-creation, authenticity obtaining, the approbation of different «Me» options through the excessive openness and demonstration. This is a peculiar way of liberation, mass rebellion. But can mass culture form the identity and uniqueness? It is emphasized that the modern understanding of beauty in the public space is somewhat different from the classical canons of aesthetics and sometimes takes the most radical, artificial forms, which promotes to the aestheticization of the ugly cult of artificial beauty. At the same time, the concepts of beauty and fanciness should be distinguished. Since the notion of fanciness is based only on the formal characteristics of the object, determined by the trends of taste and fashion, the concept of beauty is based on the historical, social, national, cultural, religious, anthropic and other parameters of the subject of perception. In the conditions of informational flood, a beautiful body becomes a mediator, which bounds the human «Me» with the social and public environment, shapes an image of a person. The modern actualization of a body is an actualization of its demarcation, in which numerous labels and signs dismember it as a given, and reconstructing it as a structural material for the sign exchange. In this way, the body with the mark differs from the one without. The socially marked part of the body, on the one hand, comes to the fore as a pathetic exhibit, and on the other hand, it is a testimony of a hidden symbolic content, which must be necessarily recognized by the publicly. It is precisely the reputation, not the image, that has to come to the fore and form the knowledge about the person and its publicity, but not the demonstrative image-publicity, which forms a figurative mosaic of self-conceived identity with putting it to everyone’s judge. It should be remembered that an intersubjective world arises only in the case of the projection of own «Me», when the subject sees himself or herself in the Other, or in the case of identification, when finds someone Other in himself or herself. Here, the public «sign» as a separate symbolism is random: it manifests the logic of representation of the non-subjective Other as the initiator of subjectivity as a selfness. At the same time, publicity as space «between» does not completely «dissolve» in some ontological basis, but is the basis for the formation of a public compromise and consensus: «only co-participation in the existence of other beings opens the meaning and foundations of self-existence». Keywords: publicity, corporeality, tolerance, «public person», body, image, reputation, the self, public existence. Людмила Васильєва «ЛЮДИНА ПУБЛІЧНА» ЯК ДЕМОНСТРАТИВНИЙ СИМВОЛ КОМУНІКАТИВНОГО ПРОСТОРУ У статті осмислено буттєвість багатовимірної природи сучасного феномена «людини публічної». Доведено, що людина, залучена до публічного життя, є відкритою самобутньою системою. При цьому вагомим є те, що самобутність людської самості натепер першочергово має актуалізуватися демонстративною функцією публічного середовища й через новітні техніки й технології відкрито апелювати до формування безмежних людських бажань і потреб, створюючи тотальне комунікативне середовище успішності й особистісної значущості. За таких умов прихована самобутність сучасної людини не викликає соціального інтересу, залишаючись не зрозумілою, а значить, і не цікавою масовому «глядачу». Крім того, людина публічна в умовах розширення меж публічного простору повсякчас має можливість легко демонструвати себе як значущий «товар», безпристрасно й активно змінюючи себе як на фізичному, так і на духовному рівнях, адаптуючись до потрібних публічності моделей особистої презентації. Наявні наукові роботи щодо феномена публічності лише підкреслюють синтетичність та амбівалентність характеристик феномена «людини публічної», виявляючи дуальність цього явища через поєднання штучності й природності. Серед українських дослідників слід відзначити С. Бордунову, М. Грищенко, О. Жулькевську, О. Злобіну, Л. Малеса, А. Петренко-Лисак, В. Середу, І. Тищенко, Л. Радіонову та ін. Стиль життя «на очах» – це спосіб самотворення, набуття автентичності, апробації різних варіантів власного «Я» через надмірну відкритість і демонстративність. Це своєрідний спосіб звільнення, масового бунту. Але чи здатна масовість формувати самість, ідентичність й унікальність? Підкреслено, що сучасне розуміння краси в публічному просторі дещо відрізняється від класичних канонів естетики, набирає іноді найрадикальніших, штучних форм, що сприяє естетизації потворного культу штучної краси. При цьому варто принципово відрізняти поняття краси від красивості, оскільки поняття красивості спирається тільки на систему поверхових формальних характеристик об’єкта, детермінованих віяннями смаку й моди, на сприйняття ж краси впливають історичні, соціальні, національні, культурні, релігійні, антропні й ін. параметри суб’єкта сприйняття. У сучасних умовах інформаційної перенасиченості гарне тіло стає посередником, який пов’язує людське «Я» із соціально-публічним середовищем соціуму, формує образ, імідж людини. Сучасна актуалізація тіла – це актуалізація його демаркації, у якій низка позначок і знаків розчленовують його як даність, реконструюючи як структурний матеріал для знакового обміну. У такий спосіб тіло з позначкою відрізняється від тіла без позначки. Соціально маркована частина тіла, з одного боку, висувається на перший план як пафосний експонат демонстрації, а з другого – є свідченням символічного прихованого змісту, який обов’язково має бути визнаний публічно. Тут саме репутація, а не імідж має виходити на перший план, формувати знання про людину та її публічність, а не демонстративна іміджпублічність, що формує образну мозаїку надуманої власної ідентичності з виставлянням її на суд соціального оточення та є простим й зручним засобом побудови бажаної особистісної ідентифікації власного «Я» за досить короткий час. При цьому слід пам’ятати, що інтерсуб’єктивний світ виникає лише в разі проекції власного «Я», коли суб’єкт в Іншому бачить себе, чи в разі ідентифікації, коли в собі знаходить Іншого. Тут публічний «знак» як окремий символізм є випадковим: він виявляє логіку уявлення (репрезентації) несуб’єктного Іншого в ролі ініціатора суб’єктивності як самості. При цьому публічність як простір «між» не «розчиняється» остаточно в якійсь онтологічній основі, а є підґрунтям для формування суспільного компромісу й консенсусу: «Тільки спів-участь у бутті інших істот відкриває сенс й підвалини власного буття». Ключові слова: публічність, тілесність, толерантність, «людина публічна», тіло, імідж, репутація, самість, публічне буття.
Authors and Affiliations
Людмила Васильєва
Keywords
Related Articles
- EP ID EP528503
- DOI 10.32620/gch.2018.4.02
- Views 157
- Downloads 0
ТРАНСФОРМАЦІЯ БЕРГСОНІЗМУ В ЕСТЕТИЦІ ФУТУРИЗМУ
Matiukh Tamara SPECIES SPECIFICITY OF ART: CREATIVE POTENTIAL OF EMPATHY (THROUGH THE EXAMPLE OF TRADITIONAL ARTS) Among the problems of the modern aesthetic theory the arts problem takes a special place because it...
ДО ПРОБЛЕМИ АНТРОПОЛОГО-АКСІОЛОГІЧНИХ ВИМІРІВ ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ В КОНТЕКСТІ СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ
Gayevskaya Svitlana THE PROBLEM OF ANTHROPOLOGICAL AND AXIOLOGICAL DIMENSIONS OF HUMAN EXISTENCE IN THE CONTEXT OF CONTEMPORARY SOCIAL AND CULTURAL TRANSFORMATIONS The search for constructive strategies of counteri...
ВЫЗОВЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ В СИТУАЦИИ РАЗЛИЧИЯ КУЛЬТУРНЫХ ИДЕНТИЧНОСТЕЙ
Volodymyr Zharkykh, Iryna Chistiakova CHALLENGES AND PERSPECTIVES IN THE CONTEXT OF DIFFERENT CULTURAL IDENTITIES In the present-day global interactive openness the degree of compatability/ incompatability in cult...
ОНТОЛОГІЯ КОМУНІКАТИВНОЇ РЕАЛЬНОСТІ
Galyna Omelchenko, Oleksandr Osipov ONTOLOGY OF COMMUINICATIVE REALITY The authors consider the problem of communication as social reality in the context of conceptual representations of non-classical ontology. The...
Садиков Г. Н. ЭКОЛОГИЧЕСКАЯ ЭРГОНОМИКА – ОСНОВА СОЗДАНИЯ И РАЗВИТИЯ ЭКОЛОГИЧЕСКИХ ТЕХНОЛОГИЙ
Genadiy Sadikov ENVIRONMENTAL ERGONOMICS IS THE BASIS FOR DEVELOPING ECOLOGICAL TECHNOLOGIES The Internet is a major information source for the modern society. The definition of the environmental ergonomics given a...