Засуджений та особа, яка відбуває покарання, як суб’єкти ухилення від відбування покарання, не пов’язаного з позбавленням волі: нотатки на полях судового рішення
Journal Title: Вісник Національної академії прокуратури України - Year 2018, Vol 0, Issue 3
Abstract
Одним із принципів кримінальної відповідальності є її невідворотність, що забезпечує ефективність застосування кримінально-правового реагування на злочин, вчинений особою. Зазначений принцип пов’язаний із іншими принципами кримінального права. Він стосується й загальноправових принципів, до яких, зокрема, належать верховенство права та законність. На заваді реалізації кожного з указаних принципів стоїть “термінологічне невігластво” та (або) “термінологічне зловживання” законодавця, який нехтує дотриманням правил нормотворчої техніки, що розроблені та розвиваються у сучасній правовій доктрині. Подекуди використання законодавцем, здавалося б, усталеної термінології може викликати зворотний ефект – норму права на практиці застосовують або з точністю до навпаки порівняно з первинним задумом законодавця, або у різних ситуаціях по-різному. Не становлять винятку й норми ст. ст. 389, 390 Кримінального кодексу України (КК України). Метою статті є тлумачення понять “засуджений”, “особа, яка відбуває покарання” як суб’єктів злочинів, передбачених у ст. ст. 389, 390 КК України, й аналіз судових рішень у кримінальній справі № 390/757/16-к. Для досягнення поставленої мети вбачається за необхідне вирішити такі завдання: 1) охарактеризувати поняття “засуджений” та “особа, яка відбуває покарання” (ст. ст. 389, 390 КК України); 2) визначити зміст поняття “ухилення від відбування покарання” (ч. 6 ст. 52 КК України); 3) встановити співвідношення між складами злочинів, передбачених у ст. ст. 389, 390 КК України, з одного боку, та ст. 382 КК України, з другого боку; 4) зробити нотатки на полях судових рішень у кримінальній справі № 390/757/16-к. У результаті проведеного дослідження одержано такі висновки: склади злочинів, передбачені у ст. ст. 382, 389 КК України, – це суміжні склади злочинів, а тому під час кримінально-правової кваліфікації їх потрібно розмежовувати; суміжними ознаками складів злочинів, передбачених у ст. ст. 382, 389 КК України, є безпосередній об’єкт (порядок кримінально-виконавчих суспільних відносин) і вина (обидва злочини вчиняють із прямим умислом), а розмежу вальними – предмет злочину та суб’єкт злочину. Предметом складу злочину, передбаченого у ст. 382 КК України, є вирок, рішення, ухвала, постанова суду, що набрали законної сили, а предметом складу злочину, передбаченого у ст. 389 КК України, – судове рішення, яке набрало законної сили і в якому особі призначено покарання у виді штрафу або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Суб’єктом злочину, передбаченого у ст. 382 КК України, є особа, яка зобов’язана виконувати покарання (тобто особа, яка наділена державно-владними повноваженнями у межах кримінально-виконавчих відносин), а суб’єктом злочину, передбаченого у ст. 389 КК України, – засуджений до покарань, не пов’язаних із позбавленням волі (покарань у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю, громадських робіт або виправних робіт). Поняття “виконання покарання” та “відбування покарання” з точки зору логіки є співвідносними і перебувають у відносинах співпідпорядкування, оскільки їхні обсяги, що не мають спільних елементів, повністю входять в обсяг третього, більш широкого поняття (“кримінально-виконавчі відносини”), родового щодо перших двох. При цьому під виконанням покарання доцільно розуміти юридичну діяльність державно-владних суб’єктів у межах кримінально- виконавчих відносин, а під відбуванням покарання – дотримання засудженими умов режиму відбування того чи іншого кримінального покарання. Дії особи, яка ухиляється від виконання ухвали суду про заміну покарання в порядку ст. 82 КК України, не можна за жодних умов кваліфікувати за ч. 1 ст. 382 КК України, оскільки така особа не наділена ознаками спеціального суб’єкта злочину, передбаченими у ст. 382 КК України (не належить до осіб, які наділені державно-владними повноваженнями у межах кримінально- виконавчих відносин).
Authors and Affiliations
ЗОЯ ЗАГИНЕЙ, доктор юридичних наук, доцент
Keywords
Related Articles
- EP ID EP535917
- DOI -
- Views 128
- Downloads 0
Витребування відомостей, документів і речей стороною обвинувачення як самостійний спосіб збирання доказів у кримінальному провадженні
Прийняття нового Кримінального процесуального кодексу України (КПК України) стало одним із ключових етапів здійснення судово-правової реформи, докорінної зміни кримінальної юстиції України. Трансформація моделі криміналь...
Використання земель для ведення фермерського господарства: проблеми законності
Розглянуто положення законодавства щодо надання земельних ділянок для ведення фермерського господарства. Проаналізовано норми, що передбачають надання фінансової підтримки фермерським господарствам. Визначено можливі зло...
Координаційна діяльність прокурора відповідно до положень статті 25 Закону України «Про прокуратуру»
Розглянуто правову основу, форми та особливості координаційної діяльності прокурора, підстави, на яких її здійснюють, способи, завдання.
Стан злочинності серед внутрішньо переміщених осіб в Україні
У 2014 році Україна зазнала збройної агресії, що не могла не вплинути на комплекс детермінант злочинності у державі. Окупація частин території спровокувала масове внутрішнє переміщення людей, які проживали на них. Особам...
Упровадження в навчальний процес програми з міжнародного гуманітарного права для військових прокурорів
Відповідно до Указу Президента України від 25 серпня 2015 року № 501/2015 “Про затвердження Національної стратегії у сфері прав людини”, розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 року № 1393-р “Про з...